В останніх номерах «ПтаР» ми ділились своїми думками щодо необхідних в галузі принципових реформ. Та не очікувано це викликало такий резонанс, що гуде уся мисливська спільнота. Тут варто зазначити, що тема реформування УТМР обговорювалась і на нашій сторінці у Facebook. Тож з урахуванням зворотного зв’язку – розвинемо цю тему. Більшість учасників дискусії у тій чи іншій формі наполягають на реформах і змінах в галузі.

Деякі функціонери УТМР дуже агресивно поставилися до критики організації, мовляв, не треба усіх рівняти під одну гребінку. Та на наше прохання розповісти про позитивний досвід відродження – відмовлялися. Дійсно, є колективи і організації УТМР, які демонструють показники вище середнього, проводять біотехнічні заходи і культурні заходи для мисливців. Наприклад, проаналізований нами досвід Львівщини показав – так, Львівська міська організація УТМР демонструє кращі показники, ніж обласне УТМР в цілому. Але до державних і особливо приватних угідь в області їм ще далеко. Також дивує аргумент про те, що УТМР – найстарша мисливська організація в Україні. Та чи не значить це, що всім, що ми сьогодні маємо в галузі, ми «завдячуємо» саме їй?..

У громадській діяльності існує поняття незалежності. Воно окрім іншого означає можливість відкрито говорити про проблеми і називати речі своїми іменами. УТМР такої можливості не має – простим мисливцям можуть обмежити можливість полювання, керівництву – задати «веселе життя» в частині користування угіддями. Так і виходить, що роками у нас нібито і говорять про проблеми, але якось скромно – ну, до Європи далеко. Ну, держава винна, псевдо-екологи винні.

Тому й зміни у нас проходять лише в гіршу сторону. А усі спроби глобальних перетворень не знаходять підтримки. Знаєте, у Європі не лише «держава сприяє», у Європі кажуть: «А ми, мисливці, довели!». А що ми можемо довести?

Одним з головних показників рівня ведення мисливського господарства є чисельність та видовий склад мисливської фауни, говорить нам Держлісагентство. До прикладу, площа Словенії в 20 разів менша за площу України, але там добувають в 4 рази більше козуль! А про добування оленів соромно й сказати.

 Навмисно опустимо питання недосконалого законодавства, і проаналізуємо два основних показника, що впливають на збільшення чисельності мисливської фауни – проведення біотехнічних заходів і боротьба з браконьєрством.

Очевидно ж – мисливська галузь України в ду@і, і потребує корінних змін. Не косметичних, а саме корінних, інакше обмеження або закриття полювання взагалі – лише питання часу.

Констатуємо повторно дві очевидні речі. Перше – Держлісагентство не може надалі управляти мисливською галуззю. Це спроба поєднати в собі дві конфліктуючі місії. Держлісагентство зосереджене на промисловій заготівлі деревини, що тягне за собою знищення середовищ перебування диких тварин, без урахування місць їх розмноження та відтворювальних ділянок. Площа лісових угідь в загальній структурі займає лише 20%. У нас є більше 50 господарств, які взагалі не мають лісових угідь, а серед них ще й два державних, їх загальна площа – 2 мільйони гектар! Державні мисливські господарства нині – радянська спадщина, так само як і необхідність їх дотувати. Напевно, якби НАБУ перевірило журнали інструктажу та техніки безпеки на полюванні, то знайшла б не одну сотню прізвищ чиновників, які заплатили лише за вартість ліцензії. Нова влада вже оголосила про намір провести «велику приватизацію» – держава не є ефективним управителем, не вкладає кошти в розвиток останніх років п'ятнадцять. Тому і державні мисливські господарства мають бути частково передані через конкурс ефективним користувачам, а частково переформуватись в розплідники диких тварин для подальшого продажу.

Друге – УТМР неефективний користувач мисливськими угіддями. Ліквідувати громадське об’єднання без його волі ніхто не може, отже – необхідна реорганізація. Поглянемо на сусідні країни Європи, де мисливське господарство є потужною галуззю. Там мисливські колективи – окремі юридичні особи, що мають в користуванні невеличку площу (до 10 тисяч гектар) і дбайливого господаря. Реорганізація УТМР, яка полягатиме в подрібнені угідь, тягне за собою процедуру перезакріплення угідь. «Злочинна влада» в 2012 році внесла зміни до ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» і запровадила централізацію процедури надання в користування угідь. З того часу подання – повноваження центрального органу Держлісагентства, а не територіального. Отож якщо Ви вирішили, умовно,  взяти в користування польові угіддя в Херсонській області, маєте їхати на чолобитну до Києва – в лісове агентство.  Якщо гіпотетично уявити, що корупційна складова подання щодо надання в користування угідь дорівнює $1 за гектар, то за нелісові угіддя треба буде сплатити $2 000 000! Вважаємо – процес повинен бути децентралізованим.  

При внесенні змін до законодавства щодо процедури надання в користування угідь можна передбачити особливий режим для УТМР, який не потребуватиме погоджень. Сама організація УТМР приймає рішення про передачу угідь новоствореним юридичним особам, але за дотримання обов’язкової умови – не менше 50% належатиме місцевому колективу мисливців.

В питанні реформування системи держуправління галуззю наголошуємо на об’єднанні тваринних ресурсів, шляхом створення Державного агентства з питань рибного та мисливського господарства – за прикладом Американської Служби охорони риб та диких тварин. За даними Мінекономрозвитку (доступні до 2015 року), об’єм реалізації продукції в мисливській галузі становив 82,7 млн грн. При цьому в лісовому господарстві цей показник дорівнював 10720,5 млн грн. Тобто, мисливство у структурі лісівників просто губиться. А от об’єм рибного господарства становив 2800,1 млн грн.

Підсумовуючи сказане, констатуємо – мисливській галузі потрібні ефективні користувачі і зміна системи управління. Чим раніше це буде зроблено, тим швидше галузь почне вставати з колін. І тоді необхідні законодавчі зміни будуть дійсно сприяти розвитку мисливської галузі.

Сергій Андросюк, «Всеукраїнська мисливська спілка».

Опубліковано в №9,2019 газети "Полювання та риболовля" https://hunt-fish.com.ua/uk/read?id=2047&l=uk